Мои путешествия. 
                                                           Зарубежье моё.
                          “Мир круглый, и то, что кажется концом, может оказаться началом”.
                                                                                                                             Сенека.
Почему – то у нас так принято, что о Родине – либо хорошо,либо ничего. Либо с весёлым пионерским задором, либо с чиновничьим пафосом. И лучше бы – ничего, потому как любовь к Родине,как всякая любовь,- чувство интимное, не публичное. Если есть. Если оно вообще было и если останется. Ну, не как любовь,хотя бы как сочуствие… Или тоска.Впрочем,где – то всегда что – то теплится. У каждого своё.
  А у нас на земле.
Для малой родины,наверное, всегда есть место в сердце каждого человека. Для кого – то она имеет крайне большое значение, для кого – то – нет. Некоторые люди об этом вообще не задумываются. Меня, пожалуй, можно отнести к третьей категории. Разумеется, я понимаю людей,которые испытывают тоску по месту и времени, где они жили и проводили с друзьями детство. Но я думаю, что важно всё – таки жить в настоящем, в “здесь и сейчас”, хотя не считаю ностальгию чем – то плохим.

В.ПОПЕНКО:
                                       «Знаю, на що йде бюджетна копійка»

Продовжуємо знайомити читачів із роботою депутатів міської ради. Сьогодні слово – членові планово-бюджетної комісії Володимиру ПОПЕНКУ.

– Депутатом міської ради обраний уперше, та, незважаючи на це, добре ознайомлений із роботою органу місцевого самоврядування. З 1998-го був заступником, а в наступні 2 роки виконував обов’язки міського голови. Важко згадати всі питання, над вирішенням яких доводилось працювати під своєї депутатської каденції. Однак перше, що пригадується – участь у вирішенні питання фінансування Чопської волейбольної команди. У плані першочергових заходів – сприяння оновленню вулицю Туряниці, ремонт покрівлі будинку № 11 на проїзді Миру.

                                     «Замовні вуха» злісної критики
Втягування в «дискусії», дошкульні випади на адресу міської влади – звична манера інформування читачів, яку обрала газета «Мій Чоп» – друкований орган однієї з політичних партій міста. Щоправда, такому інформуванню більше личить назва з додатком «дез».
Звичайно, публікації, про які зараз іде мова, виїденого яйця не варті. Нема в них ні об’єктивності, ні врахування різних точок зору, чого вимагає журналістська етика. Є лише одне – бажання покритикувати владу. Часто під прицілом «МЧ» опиняються навіть свята. Зрозуміло чому: їх у місті за нинішньої влади побільшало, а якісний рівень значно зріс. Автори тих публікацій, сиплючи стріли на міське керівництво, яке такі свята влаштовує, сподіваються мати з того хосен. І це – незважаючи на відсутність у їхніх писаннях жодних аргументів і доведених фактів. Можна було б і не говорити про це, якби не … діти.

                                      

                                               Свято очима його учасників

На запитання кореспондента «Що ви думаєте про свято День захисту дітей? відповідають діти:

Євген Войницький, п’ятикласник
– Мені особливо запам’ятались вироби з бісеру, сам зробив деревце з мідних дротиків та бісеру, а потім подарував його молодшим дітям. Чудові були виступи на концерті. Три роки підряд не пропускаю цього свята. Ми всі гарно повеселились. Хотілося б ще більше атракціонів.

Марія Штендюх, п’ятикласниця
Сподобався виступ дітей із садочка. Я робила квіточки з мідних дротиків та кольорових ниток, рада що навчилась такому заняттю. 1 квітку зробила сама без чиєїсь допомоги. Брала участь в конкурсах, які проводили клоуни, нажаль, наша команда програла, та веселий настрій через це не зник. Навчилась усьому що проводилось, свої вироби забрала з собою додому.